ЗАПАЛИМО СВІЧІ СКОРБОТИ…

Минають роки. Невблаганний час постійно віддаляє нас від того трагічного 1933-го, коли українське село потрапило в пазурі небаченого голодомору. Його «організатори» не допускали жодного витоку інформації про ті події, і лише свідчення очевидців уможливили зберегти пам’ять про безневинно замучених українських хліборобів.
Учні Нещеретівської ЗОШ І-ІІІ ступенів (Білокуракинський район, Луганська область), працюючи над проектом «Село Нещеретове в роки Голодомору 1932-1933 рр.», зібрали свідчення очевидців тих страшних подій. Дехто з тих людей, котрі замолоду, а то й у дитинстві пройшли через ту вакханалію смерті в рідному селі, розповідали про те, що їм судилося пережити. Їх уже немає серед нас, але залишилися гіркі спогади, які ми маємо зберегти для майбутнього.
Згадує Іванець Галина Андріївна: «У 1933-му люди мерли, як мухи, бо їсти не було чого. Хіба можна було назвати їжею лободу, молоду кропиву, спориш? Також їли померлих собак, кішок, ящірок, птахів. Ловили і їли жаб, їжаків, вужів. Коли здихали коні, їх різали та їли навіть сирими. Люди намагалися вижити. На вигляд вони були схожі на маленьких змучених дітей: опухлі животи, тонкі ноги, сухі руки та змучені очі. На нашій вулиці з 18 сімей залишилося всього 4. Тіла померлих виносили надвір і просто клали на землю, бо не в змозі були їх поховати. І їх на вулицях ставало все більше і більше… У сім’ї Чумаків, яка складалася з 9 осіб, померло відразу 7 дітей, а батько та мати втратили глузд».
Розповідає Силкіна Євдокія Григорівна: «Я пережила цей великий голодомор. А інші – ні. Активісти відбирали продукти, які люди ховали в грубках, на горищах, закопували на городах. А їх все одно знаходили і забирали. У нас забрали навіть вузлик із квасолею. Ми їли полову, качанові кукурудзяні стержні. Товкли і їли».
Царевська Ганна Семенівна, 1925 року народження: «Мою родину, як заможних селян, розкуркулили, забрали всю худобу, усі припаси на зиму і вивезли, як у нас кажуть, на ярки. Викинули нас з підводи у чистім полі. Батько викопав землянку, в якій ми і зимували. Дітей було четверо. Це були часи нелюдського існування. У матері через голод і стрес пропало молоко. І мій найменший братик, немовля, захворів і помер».
Чумак Микола Гаврилович, 1929 року народження: «У ті часи мені було 4 роки. Але я запам’ятав такий епізод. Жили ми тоді там, де зараз ферма на Гордіївці. Я, малий, дивлюся у вікно. А напроти нашого двору, через дорогу, біля плетіня складені один на одного трупи померлих від голоду людей. Я запитав у мами: що то? А вона заплакала і наказала мені не дивитися у вікно».
Тремпольцева Марія Іванівна: «Сім’я у нас була багатодітна, аж восьмеро дітей. 33-го тікали на Донбас, але і там не знайшли порятунку. Весною 1933-го голодною смертю сконали троє дітей у нашій родині. Це так тяжко згадувати. Щоб вижити, їли мерзлу картоплю, листя, оладки з трави, жолуді. На людей нападав пронос, дизентерія і тоді приходив кінець. Жодної медицини на той час не було. Ніхто нікого не лікував… Тих, хто помирав у полі, там і хоронили. Не було кому возити на кладовище. Люди немовби позбулися здорового глузду, людських почуттів. Доходило до людоїдства».
Якою мірою можна виміряти горе, заподіяне жителям звичайного українського села? Половина хат стояли запустілими. Двори та вулиці поросли бур’янами заввишки у димарі. По вулицях лише стежечки, де хтось проходив. Людей не видно. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах шанованої світом житниці, просто на полях, на шляхах, у холодних хатах, поодинці і сім’ями, вилягали роди і села. Голод забрав тих, хто за шмат хліба не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, спекулювати, красти, вбивати, аби вижити. «Це ми, о Господи, твої плугатарі, орали, сіяли, молились на зорі. Немов своє дитя, ми пестили ріллю, любили ми життя, вклонялись мозолю. Вдихали чорнозем, вгорталися в лани, не знали, що помрем з наказу Сатани». Це треба Пам’ятати, щоб Жити!

ЗАПАЛИМО
СВІЧІ СКОРБОТИ

В країні, де б людям у щасті
Там жити без горя і бід,
На щедрій землі і прекрасній
Тиран влаштував геноцид.
В той рік не кували зозулі –
(Кому ж рахувати літа?).
Голодною смертю заснула
Селянська свята доброта.
Опухла лежала під тином,
Звисала з полудрабків вниз,
Угору здіймалася димом,
Горіла, як в полум’ї хмиз.
В той рік за наказом тирана
Взяли у облогу село –
Ой, скільки ж душ щедрих так рано
У рідну земельку лягло?!
А хліб осипався у полі:
Врожаїстим видався рік,
Та їм не всміхнулася доля,
Навмисно позбавила літ.
Впиналася в плечі нагайка,
У плечі дитячі худі.
І мати кричала, як чайка,
На жовтій колючій стерні.
Карали за кожну зернину,
Шматок виривали із рук,
І мати варила дитину,
Утративши розум від мук.
У землю лягли без причастя
Прекрасні, прості трударі:
Івани, Степани і Насті –
Це діти, Вкраїно, твої.
Запалимо ж Свічі Скорботи,
Оплачемо душі святі,
Що в рік 33-й зійшли на Голготу,
Сконали за хліб на хресті.

ЧОРНИЙ РІК
Заніміло горе над селом –
Бродить смерть від хати і до хати.
Сонце не загляне у вікно,
Бо боїться в хату заглядати.
Холодний комин, вітер в нім гуля –
Нема кому в печі вогонь розкласти…
Опухлі ноги ледь переставля
Хлоп’я, тримаючись за лаву, щоб не впасти.
Зосталося само, нема нікого,
Помер дідусь, померли мама й тато…
От тільки б вийти якось на дорогу,
Шматочок хлібця в когось попрохати
Хотів учора – мама не пустили:
«…когось голодні… там вночі… і з’їли…»
Тепер он мама дивляться в вікно.
Не хочуть їсти, їм вже все одно…
Хлоп’я торкає двері – вже й поріг.
На вулиці така незвична тиша,
І пада зайчик сонячний до ніг,
І вишеньку суху вітрець колише…

1933-й
Скосили пшеничне поле
І хліб на тік ізвезли.
Стерня босі ніженьки коле,
Та треба іти по стерні.
Збирає тугі колосочки
Худенька дитяча рука…
Кривавиться біла сорочка –
Важкий же удар батога.
«Ой, леле! Не бийте дитину!» —
Лунає розпачливий крик…
І матері зігнуту спину
Батожить об’їждчик, бо звик.
Свистіла нагайка в повітрі
І плаття зривала з плечей.
Хиталася ланка від вітру,
І бризкали сльози з очей.
«Воровка, в Сибирь захотела!?» –
Впивається в плечі батіг.
І матері зранене тіло
Скотилось коневі до ніг.
Підскочив тоді до дитини –
В очах її голод і страх…
Із рук вириває хустину –
Просипалось зерно на шлях.
Упала на землю хустина,
Мов білий ізранений птах.
Розвіялась доля родини,
Як пил на холодних вітрах…
А цього ж могло і не бути,
Я знаю, хоч пройдуть віки,
Вкраїно, тобі не забути
Ту матір і ті колоски.

МОЛИТВА
Прости її, Боже, прости,
За спечений хліб з лободи.
За сльози дитячі, за очі голодні
Ти матір-селянку прости…
І ти, Свята Діво, прости,
Що діток не вміла спасти,
Що перша голодною смертю сконала.
Прости, Матір Божа, прости…
І нас, Святий Боже, прости
За тих, що лежать без хрестів.
За пам’ять коротку нащадків байдужих,
О Боже, прости нас, прости…
Прости… прости…

Валентина МАРЧЕВСЬКА, село Нещеретове, Білокуракинський район

Художник Білокуракинщини відсвяткував свій ювілей

Голова Білокуракинської райдержадміністрації Сергій Іванюченко, голова Білокуракинської ОТГ Сергій Сірик та начальник відділу освіти Білокуракинської селищної ради Любов Зубкова завітали до Нещеретівської ЗОШ аби привітати художника-аматора Білокуракинщини Володимира Дубового, який працює в школі вчителем географії. Радо почесних гостей на порозі навчального закладу зустрічала директор Нещеретівської ЗОШ Тетяна Чумак.
На урочистій лінійці були присутні всі учні школи, вони оплесками вітали іменинника та вигукували: «З Днем народження!» Почесні гості привітали Володимира Миколайовича з ювілейним Днем народження та вручили подяку від райдержадміністрації та Білокуракинської громади за сумлінну працю, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток культури і популяризацію народного мистецтва, активну участь у культурно-мистецьких заходах району.
Володимир Дубовий народився в с. Парна Красноярського краю 19 жовтня 1968 року. У 3 роки разом із сім’єю переїхав до с. Нещеретове Білокуракинського району. Після закінчення місцевої школи вступив до училища, де отримав диплом за спеціальністю «Декоратор-оформлювач», пішов здобувати цю професію, бо з самого дитинства дуже полюбляв малювати і виходило це у нього з раннього віку досить майстерно. Потім по закінченню Луганського педагогічного університету почав працювати в Нещеретівській ЗОШ вчителем географії. Має чудову дружину Ольгу, доньку та онуку. Слід зазначити, що педагогічний стаж у Володимира Миколайовича вже більше 25 років. Вчителювання головний герой вміло поєднує зі своїм хобі. Він пише картини на різноманітну тематику: натюрморти, портрети, пейзажі, фантастичні образи, картини за мотивами казок та ін. Мова живопису – це все-таки мова індивідуального висловлювання, там енергетика передається рухом пензля, і доробки Володимира дійсно бурхливо впливають на глядача. З білого полотна він творить велике мистецтво, його роботи пробуджують потяг до прекрасного, спонукають замислитися над суттю буття.
Образотворче мистецтво є однією з найдовершених форм діяльності, оскільки в художній палітрі кристалізується внутрішній світ людини, бринять кольори глибоких почуттів. Вишуканий живопис, віртуозна графіка, майстерна пластика є невід’ємною частиною національної культури, джерелом духовного розвитку і задоволення естетичних потреб українського суспільства. Доробок цього художника засвідчує могутній потенціал нашого краю.
Тож з нагоди ювілейного Дня народження прийміть, Володимиру Миколайовичу, щиру вдячність за вірне служіння мистецтву, невтомний творчий пошук і талант, за те, що піднімаєте гідність і збагачуєте традиції Білокуракинщини. Щиросердно бажаємо вам, шановний майстре пензля, невичерпної наснаги, нових цікавих ідей, щастя, здоров’я і добра.

За матеріалами «Життя Білокуракинщини»

Нещеретівському спортсмену – 60

Виповнилося 60 років одному з найкращих футболістів Білокуракинщини, жителю села Нещеретове Олександру Шиленку. Традиційно, Білокуракинська селищна територіальна громада вітає своїх ювілярів культурно-спортивними заходами. Ось і цього разу у спортивному залі Нещеретівської ЗОШ І-ІІІ ст. привітати спортсмена з ювілеєм зібрались ветерани футболу та молоде підростаюче покоління в особі юнаків Нещеретівської школи та дівчат ЖФК «Кобра».
Від імені присутніх та від себе особисто Білокуракинський селищний голова Сергій Сірик привітав Олександра Олексійовича з цією датою. Побажав йому міцного здоров’я та ще довго демонструвати свою спортивну майстерність на футбольному полі. Він також згадав ті юнацькі роки, коли вони разом грали за збірну команду Білокуракинського району на обласних та всеукраїнських змаганнях і вручив ювіляру подарунок від громади.
Працівники Нещеретівського сільського клубу подарували імениннику улюблену пісню ветеранів-футболістів «Команда молодости нашей». Не обійшлося в цей день і без футболу. Спочатку силою помірялися юнаки Нещеретівської ЗОШ І-ІІІ ст. і юні «кобрята». Хлопці були сильніші за дівчат, обігравши їх з рахунком 7:1 та 2:0. Потім на футбольному полі зіграли між собою ветерани району та ветерани села Нещеретове. Цього разу «збірникам» вдалося реалізувати два своїх польових моменти і вони здобули перемогу з рахунком 2:0.

За матеріалами «Життя Білокуракинщини»

Вшанували пам’ять воїна-афганця

Учні 7 класу Нещеретівської ЗОШ І-IIІ ст. із заступником директора школи Г.Д.Силкіною відвідали Луб’янську школу І-ІІ ст. Разом школярі вшанували пам’ять воїна-афганця Третяка Миколи Івановича. На лінійці пам’яті діти розповідали про дитинство хлопця, навчання в Чугуївському технікумі лісництва, про службу в армії, його перебування в Афганістані. Зі щемом у серці школярі слухали зміст останнього листа Миколи рідним. Потім була зустріч з мамою воїна – Галиною Павлівною. Вона розповідала про дитинство сина, його велику любов до рідних, бажання завжди приходити на допомогу.
Всі разом пішли на кладовище, на могилу юнака, чиє молоде життя обірвала війна в чужій країні. З лицьового боку гранітної стели на присутніх дивиться молодий, красивий юнак – студент Третяк Микола, а зі зворотного – змужнілий воїн-афганець. Важко говорити вчителям: «Кожного року ми вшановуємо пам’ять воїнів-афганців, згадуємо учасників тієї війни, земляків з Білокуракинщини. Сьогодні ми відвідали могилу одного із них, хлопця, майже вашого ровесника, який загинув у 19 років…» На гранітну плиту лягають букети осінніх квітів. Галина Павлівна Третяк за християнським звичаєм вручила кожному поминальний пакунок, побажала всім здоров’я і миру, щоб не доводилося ніколи синам гинути на війні.

Г.СИЛКІНА, заступник директора з НВР Нещеретівської ЗОШ

Тиждень, присвячений Сухомлинському

З нагоди святкування історичного ювілею В.О.Сухомлинського в Нещеретівській ЗОШ І-ІІІ ст. пройшов тиждень видатного педагога. Учителі школи провели уроки природознавства та біології на природі, серед довкілля. Педагоги В.М.Дубовий та Ю.В.Шаповалова уміло організували процес спостереження дітей за змінами в природі. Активно-рухова діяльність школярів проходила під девізом «Хочеш бути здоровим – рухайся!» Відкрите заняття гуртка тістопластики «Сухомлинський – вчитель добра і краси» провела Валентина Олексіївна Ставицька. Класні керівники та класоводи організували єдиний урок добра, під час якого наголошували на важливості вияву в повсякденному житті чуйності, доброзичливості, людяності, милосердя, здатності боротися проти зла.
Слайд-конференція вчителів «Штрихи до портрету» поглибила знання присутніх про творчу спадщину Сухомлинського як дитячого письменника, вченого, великого наставника-вихователя. На цьому наголошували вчителі Л.В.Йулдашева, І.М.Булдакова, Г.Д.Силкіна, Ю.А.Черніцова.

Г.Силкіна, заступник директора з НВР Нещеретівської ЗОШ

Рішення федерації футболу Білокуракинської ОТГ

Нещодавно відбулося засідання федерації футболу Білокуракинської територіальної громади, на якій розглядався матч 13 туру чемпіонату Білокуракинської ОТГ між командами Луб’янки та Нещеретового. На засіданні федерації був розглянутий рапорт арбітра матчу М.І.Силкіна та пояснювальна записка представника команди Луб’янка В.С.Курочки, в яких йшлося про неспортивну поведінку гравців обох команд, що призвело до бійки на футбольному полі, зупинення гри.
У ході жвавого обговорення цього питання більшістю голосів члени федерації вирішили командам «Луб’янка» та «Нещеретове» зарахувати поразку з рахунком 0:5 (згідно положення про проведення чемпіонату з футболу серед команд Білокуракинської ОТГ за правилами «Шкіряний м’яч» п. 6.9, команди, що беруть участь у змаганнях, зобов’язані виконувати всі вимоги правил та положень про змагання, проявляючи високу дисципліну, організацію та повагу до суперника, арбітрів та глядачів. У разі недисциплінованої поведінки футболістів офіційних представників однієї з команд, за рішенням арбітра, гра може бути зупинена. Представники команд не мають права втручатися в дії арбітра гри. Керівники, тренери – представники несуть відповідальність за поведінку футболістів, офіційних осіб та вболівальників своєї команди. Якщо гра не закінчена за вини двом команд, то їм зараховується технічна поразка з рахунком 0:5).
За грубе порушення правил гри футболістів О.Багана, В.Стогнієва (команда «Луб’янка»), О.Харченка (команда «Нещеретове») дискваліфіковано до кінця проведення чемпіонату об’єднаної територіальної громади.
Склад федерації футболу Білокуракинської ОТГ:    М.І.Єрьоменко – голова; Л.В.Журба – секретар; М.О.Нехаєнко, В.М.Вітер, О.М.Мартиненко, Ю.М.Оселедько, С.В.Беденко, А.М.Коваленко, С.І.Буряк, В.Л.Письменний, В.В.Єресковський – члени федерації.

Адміністрація федерації футболу Білокуракинської територіальної громади

НЕЩЕРЕТОВЕ – КВІТУЧИЙ КУТОЧОК БІЛОКУРАКИНСЬКОЇ ГРОМАДИ

«Моє Нещеретове, як пісня, як казка…» – ці поетичні рядки належать поетесі нашого села Валентині Марчевській. Лірична картина поезії постає в уяві кожного, для кого Нещеретове стало рідною домівкою.
Розквітає наш край завдяки зусиллям та активності його працьовитих та небайдужих мешканців, допомоги Білокуракинської селищної ради. Крок за кроком, день за днем, поступово було виконано чималий об’єм робіт з благоустрою території села.
У парку по провулку Світлому загальними зусиллями нещеретяни створили комфортну зону відпочинку. В результаті впровадження проекту «Організація культурно-освітнього простору «МАТАЯ» (мама+тато+я)», підготованого громадською організацією «НЕЩЕРЕТІВСЬКА МРІЯ», який передбачав облаштування паркової зони та косметичний ремонт кімнати для проведення просвітницьких тренінгів, за грантові кошти Українського жіночого фонду придбано дитячий ігровий комплекс, гойдалки, карусель, вуличний тренажер, альтанку, лавки та урни для сміття. За рахунок коштів селищної ради відремонтовано пам’ятник загиблим воїнам-односельцям, укладено тротуарну плитку для майданчика під альтанку, завезено пісок та цемент для встановлення обладнання в парку, у створенні паркової зони взяли участь робітники з благоустрою, що перебувають на обліку в Центрі зайнятості та небайдужі мешканці села. Було встановлено все придбане обладнання та висаджено дерева, кущі та квіти. Тепер тут можна присісти на зручні лавочки, поспілкуватися у затишній альтанці. Маленькі нещеретяни мають змогу бавитись на дитячих майданчиках, а поруч відпочивають їхні батьки.
Територію біля сільського Будинку культур, медичної амбулаторії та адміністративної будівлі старости обладнали новими лавками та урнами для сміття, облаштовано квітник біля адмінбудівлі, що додало комфорту і естетичного вигляду оточуючому простору.
З метою залучення молоді до здорового способу життя на шкільному стадіоні було встановлено вуличні спортивні тренажери, до яких будь-який житель села має вільний доступ. Біля магазинів ведуться роботи по вимощенню тротуарів та облаштуванню квітників.
На кладовищах мешканці встановили нові столи та лавочки, дошки на які надала Білокуракинська селищна рада. Також за рахунок коштів селищної ради придбано нову бензокосу, надається пальне та необхідні запчастини, оплачується заробітна плата робітників з благоустрою, які перебувають на обліку в районному Центрі зайнятості, це В.Д.Педько, М.С.Новікова, В.М.Гнатенко, що дало змогу регулярно проводити покіс трави та вирубку чагарників на території кладовищ, інших місць загального користування, надавати допомогу сім’ям учасників бойових дій, проводити роботи по впорядкуванню автобусних зупинок, зон відпочинку та всієї території Нещеретівського старостинського округу, а також обкіс узбіч центральної дороги.
Ці позитивні зміни в благоустрої села мають спонукати кожного члена громади брати активну участь в колективній праці заради розвитку рідного краю.

А.ОСЕЛЕДЬКО, староста сіл Нещеретове, Калинівське

ДОБРИЙ ДЕНЬ, КРАЇНО ЗНАНЬ!

Чудового ранку 1 вересня в кожному куточку нашої неозорої Батьківщини діти поспішають до школи. Адже після веселого літечка так приємно прийти на шкільне подвір’я, зустріти друзів. Тисячі вчителів і учнів незалежної держави Україна виходять на ниву знань, щоб штурмувати нові вершини науки, яка так потрібна кожному в житті.
Традиційно, цікаво, в урочистій атмосфері відбулося святкування Дня знань в Нещеретівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Як і зазвичай, для одинадцятикласників і першачків це свято було особливим. Ведучі заходу – учні 9 класу Тетяна Журба та Данило Білоус наголосили, що 1 вересня – ніжна, лагідна, турботлива пісня батьківських сердець. Адже діти переступають поріг дитинства, зазирають у юність, торкаються зрілості.
Таж бурхливими оплесками присутні зустріли майбутніх випускників 2018-2019 навчального року разом із класним керівником Юлією Черніцовою. Вітали гучними оплесками й малечу, яку зарахували до списку учнів. У їх очах світилися немов сонячні зайчики. Двері в дивовижний світ знань їм відкрила перша вчителька Наталія Плотницька.
Свято Першого дзвоника відвідали почесні гості: секретар Білокуракинської селищної ради Наталя Жукова та староста сіл Нещеретове і Калинівське Анатолій Оселедько, які побажали присутнім школярам успіху, здоров’я, ясного та гострого розуму, бути уважними, докладати максимум зусиль до навчання, щоб прокласти собі добру дорогу в майбутнє. Завітали гості не з пустими руками, а з подарунковими шкільними наборами від Білокуракинської ОТГ.

Із початком нового навчального року учасників свята привітала директор школи Тетяна Чумак, яка подякувала вчителям, батькам, педагогічному колективу, спонсорам за велику підтримку та допомогу, а школярам побажала закласти міцний фундамент для майбутніх перемог. Від імені батьківського комітету виступила Надія Скороход. Настав головний момент дня, шкільна родина гучними оплесками привітала перший дзвоник в «країні сонячних знань». Одинадцятикласники разом з першокласниками присутнім продемонстрували цікавий танок-флешмоб.
Слід зазначити, що організацією даного заходу займалися заступник директора з виховної роботи Людмила Йулдашева та педагог-організатор Валентина Калюжна.
Дань знань – це свято, що живе у пам’яті кожної людини. У когось воно асоціюється зі шкільними роками, хтось пам’ятає роки навчання в університеті, а молодому вчителю, напевно, ніколи не забути того хвилювання, коли вперше йшов на свій власний урок. 1 вересня має славу всенародного свята, бо жодного з нас не обійшло воно стороною.