Театр єднає серця

Днями до Білокуракиного завітав колектив Львівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича в рамках реалізації проекту «Презентація театрального мистецтва Львівщини на теренах Луганської області» в рамках програми «Змінимо країну разом ». До речі, директор цього театру – наш земляк, уродженець села Луб’янка М.Г.Гнатенко. Тож на сцені районного Будинку культури ім. Т. Шевченка увазі глядачів було представлено дві вистави: музична казка «Малюк та Карлсон» та комедія на дві дії «Кайдашева сім’я», причому вхід був абсолютно безкоштовний. Професійні артисти Львівського театру в селищі зібрали справжній аншлаг. Публіка, затамувавши подих, спостерігала за тим, що відбувається на сцені. Вистави викликали у глядачів і сміх, і сльози, і спонукала до роздумів. По їх завершенню присутні хвилин десять стоячи та з вигуками «Браво!» аплодували акторам, дарували квіти і не відпускали зі сцени.
Хочеться зазначити, що театр постійно виїжджає на гастролі, географія котрих відзначається неабиякою широтою. З мистецтвом Дрогобицького театру знайомі глядачі багатьох міст України. Колектив побував також у містах Прибалтики, Білорусі, у США, словацьких містах Кошіце, Пряшів, Польщі. Це тільки окрема сторінка багатої і змістовної історії Дрогобицького театру. За ними – постійний творчий пошук, натхненна праця усіх його поколінь: від засновників театру і перших акторів – до тих, хто сьогодні доносить високе мистецтво зі сцени до глядачів.

За матеріалами «Життя Білокуракинщини»

Найважливіше щастя – мати родину

Кожен рік, в останній день вересня, в Україні відзначається День усиновлення. Це відносно молоде свято, але, безумовно дуже важливе. Дата завжди припадає у день великого православного свята – Дня святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії. Імена цих святих символізують найкращі людські почуття та моральні чесноти, які виявляють люди, приймаючи в родини дітей, які за різних життєвих обставин втратили свою сім’ю.
Це день поваги до усиновлювачів, прийомних батьків, вихователів дитячих будинків сімейного типу, всіх, хто причетний до усиновлення і захисту прав дитини. Це день радості тисяч і тисяч дівчаток і хлопчиків, які знайшли щастя в люблячих і дбайливих сім’ях. Це свято доброти і милосердя для всього українського суспільства.
Діти – квіти нашого життя, наша надія і наше майбутнє. Щоб ця надія здійснилася, ми, дорослі, повинні пам’ятати про свою відповідальність, піклуватися про кожну дитину, особливо про дітей, які залишилися без батьківської опіки, адже чужих дітей на землі не буває.
Цього осіннього святкового дня до Будинку сімейного типу завітали: голова Білокуракинської ОТГ Сергій Сірик, перший заступник голови, в. о. голови райдержадміністрації Сергій Щебетенко, представники служби у справах дітей та районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді аби вручити цінні подарунки та привітати багатодітну сім’ю Підгайків з Днем усиновлення. На сьогоднішній день Євген та Ольга Підгайки виховують вже десятеро дітей різного віку, п’ятеро з яких – з однієї родинної групи.
Усиновлення – це особливе батьківство, це благородний і непростий шлях до щасливої родини. Хочеться висловити велику вдячність усім небайдужим до дитячої долі.

 

Моє рідне село

Я вдячна своїм батькам і своїй долі, що я народилася і виросла в великій, дружній, прекрасній родині в маленькій хатині біля річки Білої, мальовничому, чудовому селі Шапарівка з чуйними, доброзичливими, трудолюбивими односельцями.
Доля змусила мене поїхати з села за чоловіком. І ось прийшло мені запрошення до школи на ювілей – 50 років. А нашому класу, який мріяв, спостерігав за будівництвом нової школи, довелося лише один рік навчатися в ній. 8-й клас ми закінчували в новій, світлій, великій школі. Коли я одержала запрошення на свято, сказала дітям: «Це якась помилка, невже так багато пройшло років?» І ось я заходжу до школи, гостинно, з посмішкою, зустрічали всіх гостей вчителі, діти. Сльози самі бігли з очей, я не змогла відповісти, якого року я випускниця. Подарували мені дзвіночок «Випуск 1968 року», я буду його зберігати з великою повагою, вдячністю, на згадку про шкільні роки. Проходила по школі: класи світлі, чисті, багато кімнатних квітів, є комп’ютерний клас, велика їдальня. В фойє школи виставка на різні теми дитячих малюнків. Розмовляла з дітьми, які мене охоче водили з класу в клас, відповідали на всі мої запитання, з повагою говорили про директора школи Наталію Анатоліївну, вчителів. А коли зайшла до святкової зали, вона була переповнена. Огорнуло тепле відчуття до своїх земляків, промайнуло в голові дитинство. Зустрілася зі своїми однокласниками теплим привітанням, обіймами. На жаль, були не всі, багатьох вже немає в живих, але це життя…
Пригадали свою першу вчительку, таку рідну, близьку, яка нас навчила читати, писати, малювати – Комісаренко Дору Трохимівну, Поліну Федорівну, Марію Степанівну, це вчителі молодших класів, яких вже немає, свого класного керівника Клавдію Іванівну, яка тільки починала свій педагогічний шлях, навчала мас німецької мови, часто з нами вела розмову про життя, наші мрії, відповідала на наші запитання. Лідію Михайлівну, яка викладала геометрію, фізику, алгебру, дуже старанна, з великим умінням передавала знання дітям. На жаль, з ними нам не довелося зустрітися.
На святі особливу увагу приділили нашому класу, тому що ми перші ластівки школи. Надали нам слово. Я прочитала вірш «Мамина хустка», подарувала на згадку картину, а щоб в школі всього було вдосталь – скатертину. Свято пройшло весело, в дружній атмосфері. Діти співали, танцювали, ставили невеличкі пригоди-сценки за участю вчителів. Малеча розповідала чудові вірші.
Від усієї душі і від своїх однокласників ми вдячні всьому педагогічному колективу і всім працівникам школи, учням за запрошення, за тепле, гостинне привітання, за чудове свято. Низький уклін всім вчителям всієї планети за недоспані ночі, за те, що ви не шкодуєте свого здоров’я, вкладаєте душу, тепло і передаєте свої знання підростаючому поколінню. Дітям бажаю наснаги, жаги до знань, миру всім нам.

Віра АКИМЕНКО-КРИЗЬКА, м.Старобільськ