«Рубцями у пам’ять карбується слід, як небо війни грозовіло»

Відбулися урочисті заходи, присвячені 74-й річниці визволення України від ворожих загарбників під час Другої Світової війни. Представники органів влади, громадськості, військкомату зібралися на площі ім. Т.Шевченка та пройшли урочистою ходою до меморіального комплексу «Скорботна мати».
Невимовно тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній воєнній круговерті, що розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль. Це була трагедія.
У літопис Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу – одну на всіх. Багато хто загинув під час визволення нашої рідної української землі.
1944 рік став завершальним у переможному поступі визволення України. У пам’яті поколінь ніколи не зітруться подвиги воїнів армії великих міст і малих сіл України.
На ту страшну війну йшли молоді, сильні і здорові хлопці, багато з них не повернулися додому живими.
На урочистому заході був присутній настоятель Свято-Тихонівського храму, благочинний Білокуракинського округу Сєвєродонецької єпархії, архімандрит Володимир, який провів священну панахиду біля меморіалу, а також разом з учасниками цього заходу хвилиною мовчання вшанував пам’ять загиблих героїв.
Представники громадських організацій району, трудових колективів, ветерани, молодь поклали квіти до священного місця на вшанування пам’яті загиблих героїв.
Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Минатимуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але пам’ять про них житиме вічно.

За матеріалами «Життя Білокуракинщини»

Вшанували пам’ять воїна-афганця

Учні 7 класу Нещеретівської ЗОШ І-IIІ ст. із заступником директора школи Г.Д.Силкіною відвідали Луб’янську школу І-ІІ ст. Разом школярі вшанували пам’ять воїна-афганця Третяка Миколи Івановича. На лінійці пам’яті діти розповідали про дитинство хлопця, навчання в Чугуївському технікумі лісництва, про службу в армії, його перебування в Афганістані. Зі щемом у серці школярі слухали зміст останнього листа Миколи рідним. Потім була зустріч з мамою воїна – Галиною Павлівною. Вона розповідала про дитинство сина, його велику любов до рідних, бажання завжди приходити на допомогу.
Всі разом пішли на кладовище, на могилу юнака, чиє молоде життя обірвала війна в чужій країні. З лицьового боку гранітної стели на присутніх дивиться молодий, красивий юнак – студент Третяк Микола, а зі зворотного – змужнілий воїн-афганець. Важко говорити вчителям: «Кожного року ми вшановуємо пам’ять воїнів-афганців, згадуємо учасників тієї війни, земляків з Білокуракинщини. Сьогодні ми відвідали могилу одного із них, хлопця, майже вашого ровесника, який загинув у 19 років…» На гранітну плиту лягають букети осінніх квітів. Галина Павлівна Третяк за християнським звичаєм вручила кожному поминальний пакунок, побажала всім здоров’я і миру, щоб не доводилося ніколи синам гинути на війні.

Г.СИЛКІНА, заступник директора з НВР Нещеретівської ЗОШ

Поклали квіти захиснику України

Напередодні Дня захисника України делегація Білокуракинської райдержадміністрації на чолі з першим заступником, в.о. голови райдержадміністрації Сергієм Щебетенком відвідала могилу нашого земляка, який героїчно загинув в зоні проведення АТО, Юрія Полєна. До могили Юрія поклали квіти, віддаючи гідну шану його світлій пам’яті та героїчним подвигам. Саме в ці жовтневі дні, 15 жовтня 2014 року, Юрій героїчно загинув, виконуючи бойове завдання та посмертно був нагороджений Президентом України орденом «За мужність».

За матеріалами «Життя Білокуракинщини»

4 года светлой памяти ШИПИЛОВОЙ Елены Николаевны

22 октября – 4 года светлой памяти
ШИПИЛОВОЙ Елены Николаевны.
04.10.1973 – 22.10.2014 гг.

Тебе бы было сорок пять,
Четыре года мы в разлуке,
И День рождения опять
В тоске, в слезах, в печали, в муке.
Ты улыбаешься с портрета
И смотришь добрыми глазами.
Ты не ушла, ты рядом где-то
За голубыми небесами.
Как осознать, понять, принять,
Что никогда к нам не вернешься?
Как с этим жить и как дышать?
К тебе рукой не прикоснешься…
Ты наша скорбь, ты наша боль
Ты попрощалась с жизнью рано
И слезы, жгучие, как соль
Стекают на больную рану.
Прости, что не смогла тебя спасти,
В глаза пустили лжи туман,
Но крест им до конца нести
За тот чудовищный обман.
Бессонные в кошмарах ночи,
Серые безрадостные дни.
Жить с этой болью нету мочи,
Твои сыночки на земле одни.
Я верю, что душа твоя всё видит
Предательство родных тебе людей,
Но Бог убережет и не обидит,
Твоих кровиночек, твоих детей.
И снова плачет осень за тобой,
Прошла весна и солнечное лето,
А ты лежишь в земле сырой,
Где нет тепла, любви и света.
Ты моя надежда, ты моя опора,
Я же старости с тобою не боялась,
И не думала, что очень скоро
Осознаю – без тебя осталась.
Я просыпаюсь – ты передо мною,
Я засыпаю с образом твоим.
Я каждый вечер говорю с тобою,
Ты стала ангелом моим.
Я вспоминаю, как держала твою руку,
Я помню миг твоих потухших глаз.
Я гнала от себя тоску-разлуку,
Но жизни огонёк в тебе погас.
Прости, что не смогла тебя сберечь,
Прости, что не смогла тебя спасти,
Прости, что никогда не будет встреч
На этом жизненном пути.
Не плачь, что внука ты не можешь приласкать.
Не плачь, что так судьба распорядилась,
Ведь ты любила, как любила мать…
Но горькая слеза по мрамору скатилась.
Воспоминанья сердце гложут,
Скорбя, тоскуя и любя,
Но разум мой смириться с тем не может,
Что в этой жизни больше нет тебя.
И память о тебе пусть вечной будет,
И пусть покоя час пробил.
Кто любил тебя – тот не забудет,
Кто забыл тебя – тот не любил.

Мама