У селі Шовкунівка по вулиці Торговій проживає чарівна жінка-трудівниця – 75-річна Марія Олексіївна Тарасенко, яка народилась 27 березня 1943 року та відома в окрузі як гарна господиня і знана в минулому як передова доярка. За словами її сусідки, це жінка, яку знає і шанує все село.
Був час, коли прізвище Марії Олексіївни не сходило зі сторінок місцевих газет, писали про неї як про передову тваринницю колгоспу «Зоря». Скрізь вона встигала все зробити до ладу. Виплекала двох доньок і двох синів, створювала затишок в оселі, обробляла город, а довгими зимовими вечорами вишивала: рушники, серветки, наволочки та ще й знаходила час для громадської роботи. При цьому Марія Олексіївна ніколи нічого не відкладала на завтра. Ця гарна риса зберіглася в літньої жінки до сьогодні. В роботі завжди на¬магалася дати пораду молодим дояркам і свинаркам, вони до неї зверталися, як до рідної мами. У неї добре і відкрите для людей щире серце. Розумна і скромна, вона вміє розрадити в біді й розділити з тобою радість. Дуже любить, щоб у всьому був порядок. А ще Марія Олексіївна має гарний голос і знає багато народних пісень, тому і зараз ми часто чуємо з її подвір’я гарні веселі пісні.
«У моїй групі було 25 корів і я доїла їх вручну. А коли вже привезли доїльні апарати – лячно було для худоби і для нас, доярок, незвично, – згадує Марія Олексіївна. – Без особливого ентузіазму та все ж дівчата почали привчати корів до апаратів, а я боялась, що надої впадуть, за два місяці ніяк не могла наважитися. Підійшов якось до мене завідуючий фермою і каже: «Руки, Олексіївно, не залізні, не витримають довго. Звикне худоба і ви привчитесь». Подіяли на мене ці слова, подумала – а й справді, навіщо тягнути? Сьогодні дається взнаки та
робота – руки болять, ноги не слухаються, а тоді я моторною була. За 37 років здоров’я на фермі залишила, а потім ще три сезони норму буряків тягнула, щоб пенсію хорошу заробити і цукру получити. Аж півтори тисячі гривень пенсія… Як би не діти, то як зводити кінці з кінцями? У 1962 році вийшла заміж за гарного селянського хлопця Григорія. Напівсиротою я була, у мами було ще дві доньки – мої сестрички, я була старшою. А коли померла і мама, мені довелося ще й сестричок піднімати. З чоловіком почали будувати свій дім. Допомоги не було нізвідкіль. Зарплати були малі, але ми складали копійки, щоб добудувати своє сімейне гніздо».
«Колись велика й потужна була тваринницька галузь у колгоспі «Зоря», – додає до розмови Марія Олексіївна, – вже багато немає тих людей, з якими працювала… Добрим словом згадаю живих. Це Раїса Данилівна Антоненко. Наталія Тихонівна Шовкун, Марія Кузьмівна Шавернєва, Варвара Аврамівна Гринько, Галина Єгорівна Перепічай».
З нагоди професійного свята хочеться привітати Марію Олексіївну та побажати їй міцного здоров’я, довгих років безхмарного життя, мирного неба над головою та родинного благополуччя.
Був час, коли прізвище Марії Олексіївни не сходило зі сторінок місцевих газет, писали про неї як про передову тваринницю колгоспу «Зоря». Скрізь вона встигала все зробити до ладу. Виплекала двох доньок і двох синів, створювала затишок в оселі, обробляла город, а довгими зимовими вечорами вишивала: рушники, серветки, наволочки та ще й знаходила час для громадської роботи. При цьому Марія Олексіївна ніколи нічого не відкладала на завтра. Ця гарна риса зберіглася в літньої жінки до сьогодні. В роботі завжди на¬магалася дати пораду молодим дояркам і свинаркам, вони до неї зверталися, як до рідної мами. У неї добре і відкрите для людей щире серце. Розумна і скромна, вона вміє розрадити в біді й розділити з тобою радість. Дуже любить, щоб у всьому був порядок. А ще Марія Олексіївна має гарний голос і знає багато народних пісень, тому і зараз ми часто чуємо з її подвір’я гарні веселі пісні.
«У моїй групі було 25 корів і я доїла їх вручну. А коли вже привезли доїльні апарати – лячно було для худоби і для нас, доярок, незвично, – згадує Марія Олексіївна. – Без особливого ентузіазму та все ж дівчата почали привчати корів до апаратів, а я боялась, що надої впадуть, за два місяці ніяк не могла наважитися. Підійшов якось до мене завідуючий фермою і каже: «Руки, Олексіївно, не залізні, не витримають довго. Звикне худоба і ви привчитесь». Подіяли на мене ці слова, подумала – а й справді, навіщо тягнути? Сьогодні дається взнаки та
робота – руки болять, ноги не слухаються, а тоді я моторною була. За 37 років здоров’я на фермі залишила, а потім ще три сезони норму буряків тягнула, щоб пенсію хорошу заробити і цукру получити. Аж півтори тисячі гривень пенсія… Як би не діти, то як зводити кінці з кінцями? У 1962 році вийшла заміж за гарного селянського хлопця Григорія. Напівсиротою я була, у мами було ще дві доньки – мої сестрички, я була старшою. А коли померла і мама, мені довелося ще й сестричок піднімати. З чоловіком почали будувати свій дім. Допомоги не було нізвідкіль. Зарплати були малі, але ми складали копійки, щоб добудувати своє сімейне гніздо».
«Колись велика й потужна була тваринницька галузь у колгоспі «Зоря», – додає до розмови Марія Олексіївна, – вже багато немає тих людей, з якими працювала… Добрим словом згадаю живих. Це Раїса Данилівна Антоненко. Наталія Тихонівна Шовкун, Марія Кузьмівна Шавернєва, Варвара Аврамівна Гринько, Галина Єгорівна Перепічай».
З нагоди професійного свята хочеться привітати Марію Олексіївну та побажати їй міцного здоров’я, довгих років безхмарного життя, мирного неба над головою та родинного благополуччя.
С.ПАНЧЕНКО, староста сіл Дем’янівка, Шовкунівка
Життя Білокуракинщини 