4 года светлой памяти ШИПИЛОВОЙ Елены Николаевны

22 октября – 4 года светлой памяти
ШИПИЛОВОЙ Елены Николаевны.
04.10.1973 – 22.10.2014 гг.

Тебе бы было сорок пять,
Четыре года мы в разлуке,
И День рождения опять
В тоске, в слезах, в печали, в муке.
Ты улыбаешься с портрета
И смотришь добрыми глазами.
Ты не ушла, ты рядом где-то
За голубыми небесами.
Как осознать, понять, принять,
Что никогда к нам не вернешься?
Как с этим жить и как дышать?
К тебе рукой не прикоснешься…
Ты наша скорбь, ты наша боль
Ты попрощалась с жизнью рано
И слезы, жгучие, как соль
Стекают на больную рану.
Прости, что не смогла тебя спасти,
В глаза пустили лжи туман,
Но крест им до конца нести
За тот чудовищный обман.
Бессонные в кошмарах ночи,
Серые безрадостные дни.
Жить с этой болью нету мочи,
Твои сыночки на земле одни.
Я верю, что душа твоя всё видит
Предательство родных тебе людей,
Но Бог убережет и не обидит,
Твоих кровиночек, твоих детей.
И снова плачет осень за тобой,
Прошла весна и солнечное лето,
А ты лежишь в земле сырой,
Где нет тепла, любви и света.
Ты моя надежда, ты моя опора,
Я же старости с тобою не боялась,
И не думала, что очень скоро
Осознаю – без тебя осталась.
Я просыпаюсь – ты передо мною,
Я засыпаю с образом твоим.
Я каждый вечер говорю с тобою,
Ты стала ангелом моим.
Я вспоминаю, как держала твою руку,
Я помню миг твоих потухших глаз.
Я гнала от себя тоску-разлуку,
Но жизни огонёк в тебе погас.
Прости, что не смогла тебя сберечь,
Прости, что не смогла тебя спасти,
Прости, что никогда не будет встреч
На этом жизненном пути.
Не плачь, что внука ты не можешь приласкать.
Не плачь, что так судьба распорядилась,
Ведь ты любила, как любила мать…
Но горькая слеза по мрамору скатилась.
Воспоминанья сердце гложут,
Скорбя, тоскуя и любя,
Но разум мой смириться с тем не может,
Что в этой жизни больше нет тебя.
И память о тебе пусть вечной будет,
И пусть покоя час пробил.
Кто любил тебя – тот не забудет,
Кто забыл тебя – тот не любил.

Мама

Бібліотекарю (вірш)

Присвячується бібліотекарю Плахо-Петрівської бібліотеки-філії Тетяні Михайлівни Шавернєвій

Бібліотекарю

«Бібліотекар – слово сонячне і горде!
За ним стоїть безмежний, мудрий світ…»
В благоговійній тиші, між віками
Стрілись минуле і сучасність й майбуття.
Не листя шелестить, то вітер сторінками
Перегорта історію життя.
Були часи, коли ми працювали разом,
На свята радість людям дарували.
Бувало інколи, що навіть часом
Нас так і називали: «Дві Тетяни».
Працюючи в своїй бібліотеці,
Душі людські читала, як могла:
По крихточці, по зернятку по краплі
Збираєш ти історію села.
Збираєш експонати до музею,
Роботі віддаєшся без жалю.
І скільки доль – складних та незбагненних
Перепустила ти через свою.
На свято щось подарувати треба.
Дарую тобі те, що в мене є:
Дарую тобі сонце, зорі, небо.
Натхнення, щастя – це усе твоє.

Тетяна КАПУСТА, с. Плахо-Петрівка

Моя газета (вірш)

Сріблястим дзвоником поштарка
Приносить радість у наш двір,
«Життя Білокуракинщини» ясне,
Це вісник всіх наших подій.
Скоріш спішу узяти в руки,
Відчути шурхіт сторінок,
Із задоволенням читати
Все до останніх всіх звісток.
Чого нового є в районі,
А може і в моїм селі,
Що вирішили депутати
На сесії у будні дні.
Де відбулися славні свята,
Що трапилось не вихідних.
Потім об’яви почитаю,
Які цікаві для нас всіх.
Ще із дитинства пам’ятаю
Газету рідну на столі,
Яку бабуся в окулярах
Читає всій нашій сім’ї.
З тих пір «районку» я шаную
І все життя з нею дружу
Для мене ти газета – супер,
Я кожен тиждень тебе жду.
Я творчість читачів вивчаю
І гордість в мене за нас всіх,
Газеті рідній процвітання,
Бажаю я не один рік.
А колективу побажання:
Плідної праці для нас всіх,
Щастя, здоров’я та натхнення,
І многих, многих, многих літ!

Алла Зіброва
, с. Гладкове